Равлик Ростислав Зіновійович

ПЕРСОНАЛЬНИЙ САЙТ



 

Шевченківський гай

 

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ

Скансен (музей під відкритим небом) на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який наприкінці 20-х років ХХ сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба.

Коли у 1920-х роках громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев'яну церкву Св. Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган зумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням на кошти митрополита Андрея Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові як церкву для потреб монастиря оо. Студитів. Так була врятована ця перлина бойківської церковної архітектури, якій судилося дати початок сучасному Музеєві народної архітектури і побуту "Шевченківський гай" і стати в майбутньому його окрасою.

У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи, було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році й був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту.
Дані взяті з http://uk.wikipedia.org/



 

РОЗТАШУВАННЯ

Шевченківський гай розташований на лісистих горбах Розточчя (продовження Подільської височини) у північно-східній частині міста у місцевості Кайзервальд на території близько 84 гектарів, поблизу парку «Високий Замок», на території ландшафтного парку «Знесіння».

Музей вдало об'єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України.

ЕКСПОЗИЦІЯ МУЗЕЮ

Експозиція музею налічує 124 пам’ятки архітектури, котрі обєднані в 54 садиби. В Музеї функціоную 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею знаходиться близько 20 тисяч предметів щоденного побуту і ужиткового мистецтва.

Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15 — 20 пам’яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина», причому останні три мало відвідуються туристами, адже є не вельми інформативними

З понад 120 пам'яток архітектури із західних областей України, 6 — дерев’яні церкви. Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року.Є також кузня, школа, лісопильня (тартак), сукновальня, водяний млин та вітряк.
Дані взяті з http://uk.wikipedia.org/

 

ІСТОРІЯ МУЗЕЮ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ
ТА ПОБУТУ У  ЛЬВОВІ

1930 рік – в невеликий лісок поруч з „Професорською колонією” у Львові перенесли визначну памятку української народної архітектури – Миколаївську церкву 1763 року з С. Кривки Турківського району. Дана памятка була перевезена стараннями метрополита Андрея Шептицького та відомого українського Михайла Драгана і дала початок ідеї створення Львівського скансену. У воєнні і повоєнні часи ідея скансену втрачена.

1966 році виникає ідея перетворення районів Кайзервальду та старого Знесіння у на ладшафтний парк „Шевченківський Гай”. Створено відділ народного будівництва

1971 рік -Заплановується і створюється 10 етнозон Західної України. Так народжується Музей народної архітектури і побуту у Львові. Планування Музею здійснюється на засадах мікросела за етнографічним принципом

1991 рік – у Музеї народної архітектури і побуту починає функціонувати Співоче Поле.

1994 рік – у церкві с. Кривки відновлююься богослужіння. Церквою починають опікуватись монах-студити з Унівської Лаври

1995 рік – у Музеї встановлюється репліка Лемківської церки

2002 рік – Музей переходить в Міське підпорядкування

2003 рік – стає членом Всеукраїнської асоціації музеїв

2004 рік – церква с. Кривки включена до спадщини ЮНЕСКО.

На сьогодні на території етнозон Музею розташовано 124 памятки архітектури, котрі обєднані в 54 садиби. В Музеї функціоную чотири виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію.








«Бойківщина»

Цінними експонатами є сільська садиба з будинком 1812 і стайнею 1903 року з села ЛибохораТурківського району, бойківська хата 1909 року з села Тухолька, Сколівського району. В цій частині експозиції є дві церкви. Шедевр народної архітектури — дерев'яна церква 1763 року з села КривкаТурківського району, пам'ятник національного і європейського значення. Друга — церква з с. Тисовець, Сколівського району (1863 року).
Дані взяті з http://uk.wikipedia.org/



 



«Лемківщина»

Тут головний експонат — селянське обійстя з с. Забрідь, Великоберезнянського району, Закарпатської області, "довга хата" з супутніми господарськими будівлями: шпіхлером з пивницею, курником, секесом та криницею. Сама хата складається з житлового приміщення, сіней, комори, стодоли та клуні.

У 1992 році цей розділ зусиллями меценатів поповнився церквою Св. Ольги та Володимира, копією лемківськоїцеркви (1831 рік) з с. Котань (Польща)
Дані взяті з http://uk.wikipedia.org/



 



«Гуцульщина»

Центральний експонат - гуцульськаґражда з с. Криворівня, Верховинського району, Івано-Франківської області.
Дані взяті з http://uk.wikipedia.org/



 



Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz