"На кавi", "на кавi", у Львовi
Стрiчаються люди чудовi,
Стрiчаються люди чудовi
I дуже красивi також.
"На кавi", "на кавi" у Львовi
Час починає з любовi,
Час починає з любовi,
Навiть, як сiється дощ..."
Зенко Филипчук



4 

"Спрвжня кава повинна бути чорною як ніч,солодкою як нріх,гарячю як кохання і міцною як дружба"

5

"Цукор зробить каву несмачною, якщо забудеш його туди покласти"





3

"Ппити каву - думати про життя..."
східна мудрість





2

"Існують речі, які варті того, щоб їм зберігати вірність. Наприклад, кава... "
Дж.Голсуорсі



 

6 

Равлик Ростислав Зіновійович

ПЕРСОНАЛЬНИЙ САЙТ

 

Хто ж як не львів'яни, істинні поціновувачі кави? Саме у наших львівських кав'ярнях, можна відчути справжній смак тієї країни, звідки привезена кава. Та що там смак, тут через філіжанку з чорним терпким напоєм, передається уся історія країни.

 

Iсторiя кави

Жан

Зараз важко визначити точну дату, коли ченцi гiрського монастиря в Єменi вперше спробували вiдвар кавових зерен. Зате достеменно вiдомо, що великий медик Iбн-Сiна (Авiценна), який жив у X - XI ст. уже знав про iснування кави. Від нього і бере свій початок історія кави.

Кавове дерево "арабiка" не є високе i сягає 5-6 метрiв, проте, якщо за ним не стежити, може вирости i до 9 метрiв, але врожай при цьому зменшиться. Тому культивують невисокi дерева до 2-2,5 метрiв, за якими легше доглядати i збирати врожай.

У перiод раннього середньовiччя вживання кави було значно меншим. I хоча араби та перси пили її, однак кавове дерево не культивували анi в Персiї, анi в арабських країнах. Кавовi зерна привозили з Ефiопiї i Сомалi, i їх висока цiна робила каву доступною лише для заможних людей. Але й тi вживали вiдвар кавових зерен насамперед як лiкарський засiб.

Таким чином, кавовi зерна потрапили до рацiону мешканцiв Пiвнiчної Африки як збуджуючий засiб. Але спочатку вони вживалися зовсiм не як напiй. Зерна товкли в ступцi, додавали тлущ i лiпили iз цiєї сумiшi кульки, якi охоче брали з собою у далекi мандрiвки провiдники караванiв та прочани. Арабськi воїни, якi мусили долати значнi вiдстанi, розширюючи завойованi землi, так само жували кавові кульки i таким чином могли не спати тривалий час. Крiм того тлущ в сумiшi з протеїнами сирих кавових зерен був досить калорiйним i вiдчутно пiдтримував сили.

Та мiж сухим вживанням кавових зерен i кавовим напоєм, виявляється, iснував ще один перехiдний стан, а саме - кавове вино. Готували його зi збродженого соку кавових ягiд, який змiшували з водою. Щойно пiсля цього з'явився сам напiй. Але i його готували не вiдразу зi смажених зерен, а з висушених.

У XIV вiцi кавові зерна стали пiдсмажувати на металевих тацях, потiм розтирали в порошок i засипали в окрiп. Цiкаво, що турецькi кавомани й досi не використовують млинкiв, а товчуть зерна в ступi дерев'яними товкачами. I що довше оцi знаряддя були у викopиcтaннi, тим дорожче їх цінують. Десь у цю пору було винайдено джезву - невеличку ринку, в якiй кип'ятили кавовий порошок разом з цукром, корицею, гвоздиками та амброю.

Жан

Перша згадка про ширше вживання кави з'являється тiльки в 1450 роцi - саме тодi пили каву в Аденi, наприкiнцi столiття вона поширилася на Мекку. Про каву в Каїрi згадано у 1510 роцi.

На Сходi каву пили спочатку в тiнi дерев або на верандах, збираючись гуртами для неквапливих бесiд. Звичай сходитися на каву до каварень перетворився на культовий i викликав неабияке занепокоєння мусульманського духовенства, через що воно рiшуче повстало проти африканського зiлля. Адже правовiрнi куди бiльше часу проводили за кавою, анiж за молитвами.

У Меццi в 1511 р. у палацi намiсника єгипетського султана навiть вiдбулася богословська суперечка з приводу кави. Суперечка тривала кiлька днiв, але богослови не зiйшлися в думках. Пiд тиском султана вони тiльки погодилися вважати каву небажаним напоєм. Однак запопадливий правитель Мекки Хаїр-бей послав сторожу в мiсто, й вона розгромила всi кав'ярнi та ув'язнила їхнiх вiдвiдувачiв. Вживання кави було заборонено, усi запаси кави було спалено, i численнi каравани з Мекки рознесли цю новину в усi куточки мусульманських країн.

Таким чином мусульманський свiт незабаром розколовся на прихильникiв i супротивникiв кави. I тi й iншi гарячково шукали докази, що пiдтверджують правоту їхнiх переконань. Однак полiтичнi подiї незабаром затулили цi звади: у 1517 р. турецький султан Селiм I приєднав до своєї iмперiї Єгипет i Аравiйський пiвострiв. Вiд арабiв кава потрапила в Туреччину. Знаємо точно, що в Стамбулi кава з'явилася 1555 року, i там її так само то дозволяли, то забороняли. Проте кав'ярнi вiдкривалися повсюдно, i нiякi заборони не могли перешкодити їхньому поширенню, прихильникiв нового напою виявилося стiльки, що влада сполошилася. Адже вважалося, що кава, як збудник, викликає в людей невдоволення i схиляє до розмов про полiтику.

Великий вiзир Османської iмперiї Кепрюлю вiддав наказ закрити публiчнi кав'ярнi в Стамбулi,пояснюючи це тим, що "люди, випивши кави, стають незадоволеними i багато балакають про полiтику". Однак вiн був змушений незабаром скасувати свою заборону.

А за султана Магомета Четвертого всiх кавоманiв зашивали живцем у лантухи з-пiд кавових зерен i кидали в море, або ж вiдрiзали язика, аби вiн уже нiкого не мiг спокусити на грiшний напiй.

Проте це не дуже й помогло. Кав'ярнi все ж таки продовжували icнyвaти, хоч i пiдпiльно. Bpeштi, побачивши, що з тим лихом боротися марно, Сулейман Другий дозволив каву. I поступово до кiнця столiття вона поширилася на всю турецьку iмпepiю, а згодом i майже на весь мусульманський свiт.

Кава стала нацiональним напоєм туркiв i, так само, як хлiб i вoдa, користувалася постiйним попитом. Позицiї супротивникiв кави були пiдipвaнi, i в 1554 р. два сiрiйськi купцi вiдкрили в Стамбулi, на березi Золотого Рогу першу публiчну кав'ярню, а каву стали називати "молоком шахiстiв i мислителiв", а також вважати напоєм вoїнiв, яких вона пiдтримувала у перiод тривалих пoxoдiв, i фiлософiв, яким додавала мудрості. Жiнки її вживали нарiвнi з чоловiками, i якщо пiд час пологiв чоловiк породiллi вiдмовлявся подати їй каву, це вже могло стати приводом для розлучення.

Успiх кави на Сходi легко пояснюється тим, що мусульманам заборонялося вживання алкоголю, а вже сама людська натура вимагала пiд час посиденьок попивати що-небудь збудливе. Кава на Сходi вiдiгравала ту саму ролю, що для Європи пиво або вино. В кав'ярнях Османської iмперiї грали в карти, шахи, обговорювали поточнi подiї, вирiшували оборудки. Кажуть, що гра в брiдж походить саме звiдти.



Легенди відкриття кави

Iсторiя вiдкриття кави має двi версiї - мусульманську i християнську. Арабська легенда розповiдає про шейха Омара, який був прославленим лiкарем, але жив у печерi, як простий пустельник. Мабуть лише такому святому чоловiковi й могла явитися райська птаха. Коли вiн її помiтив уперше, дивовижна птаха виспiвувала чарiвливi пiснi, та щоразу, як Омар пробував її упiймати, на мiсцi птахи з'являлися пахучi квiти i небаченi досi плоди. Омар не знайшов для них кращого застосування, окрiм як вживати за приправу для вiдварiв, якими лiкував хворих. Вiдвари з кавових зерен виявилися цiлющими, i чутки про них розiйшлися по всiй Аравiї. Згодом Омара проголосили святим i в Меццi на його честь заснували монастир. Так розпочалась мусульманська історія кави.

Але християни-копти в Ефiопiї вважають, що саме їхнi ченцi вiдкрили каву. В певнi пори вони мусили протягом сорока годин поспiль молитися, а це було не так просто, траплялося, що й сон перемагав їх. Та якось один чернець звернув увагу на те, що кози, об'їдаючи галузки невiдомих кущiв разом iз плодами, стають дуже жвавi i мало не танцюють. Чернець з цiкавості скуштував ягоди i вiдчув, як сон вiдступає. Своїм вiдкриттям вiн подiлився з iншими ченцями i незабаром уже всi вони стали вживати цю дивовижу. А коли пiзнiше котрийсь чернець витяг обгорiлу галузку з вогню i спробував тi ягоди пiдсмаженими, ефект виявився ще яскравiшим.

Так поволi дiйшли вони й до того, що почали молоти пiдсмаженi ягоди i пити гiркуватий вiдвар. Бо одна рiч вiдкрити кавовi зерна, а друга - навчитися робити каву, адже вивар iз сирих зерен нічого не вартий.

Як бачимо, християнська легенда про відкриття кави бiльше схожа на правду, але це не заважає арабам кепкувати з неї, вважаючи батькiвщиною кави Ємен. Не впливає на їхню думку навiть те, що гiрська мiсцина на заходi Ефiопiї, де розташувався коптський монастир, мала промовисту назву Каффа. Так виглядaє, що саме вiд неї й походить назва напою.

Тим часом єменська легенда кави не заперечує ефiопської. Єменцi оповiдають, що бiля гори Сабр стояв монастир, але вже мусульманський. Один iз пастухiв, iм'я якого, за твердженням Британської Eнциклoneдiї, було Кальдi, пас монастирських кiз на схилах гори, i помiтив, що кози не сплять, а брикають. Наступної ночi повторилося те ж саме. Стривожений пастух розповiв ченцям про дивну поведiнку тварин, i тi порадили простежити, якi рослини жують кози вдень. I ось пастух принiс в монастир гiлки з темно-червоними ягодами.

У кожнiй такiй ягодi було по два ясно- зелених зернятка. Монахи довго i безуспiшно гортали старi книги, шукаючи якоїсь згадки про дивну рослину, i врештi виявили, що це рослина не мiсцева. I була вона завезена в Ємен ефiопськими християнами з провiнцiї Каффа, висаджена на Єменськiй землi, але незабаром здичавiла. Ченцi на собi спробували дiю вiдвару зерен i переконалися в його збудливiй дiї. Вони називали його "кафе" за iменем провiнцiї Каффа, або ж "кава", що по - арабському означає "бути сильним", "рiшучим".

Оскiльки саме з Ємену кава набула найбiльшого поширення, то араби так i називають її - "дочка Ємену".

Та є ще iнша легенда кави. Пророк Магомет був важко хворий, i Аллах, щоб допомогти йому, послав архангела Гавриїла, який пригостив Магомета невiдомим на той час напоєм. Вiн був чорним, як камiнь Кааби, i гiрким. Називався цей елiксир "кахва".
Дані взяті з сайту   http://www.galca.ua/



Львiвськi кав'ярнi XVII - XIX столiття

У 1772 роцi владу у мiстi обiйняли австрiяки. А через кiлька рокiв за їхнiм розпорядженням було розiбрано мури Низького замку, засипано рови, розкидано вали, якi бiгли вздовж сучасного проспекту Перемоги, i таким чином у Львовi з'явилася променада, на яку вiдразу вихлюпнули мiщани. Саме на Гетьманських валах i вигулькнули затишнi павiльйончики та цукернi, в яких торгували рiзними напоями, а мiж ними i кавою. Проте вабила вона попервах лише австрiякiв, якi призвичаїлися до неї вдома. Гетьманськi Вали стали улюбленою променадою львiв'ян. Тут вiдбувалася демонстрацiя найновiшої моди, сюди стiкалися урядники пiсля працi в бюрах. Кажуть, що та порядна публiка була просто таки нажахана з'явою на променадi розкiшної кралi, котра прогулювалася з цигаром в устах. То була перша манiфестацiя на користь емансипацiї жiнок у серпнi 1840 р.

Саме з цукерень почала кава свiй переможний похiд на завоювання львiвської публiки. Лiтнiй павiльйон цукернi Вольфа став збiрним пунктом золотої молодi, сюди радо приходили великосвiтськi кралi, а натомiсть дерев'янi кав'ярнi облюбували для себе повiї, якi своїм строкатим гардеробом шокували австрiякiв.

Тим часом львівські кав'ярнi, у повному розумiннi цього слова, виникли дещо пiзнiше. Принаймнi в 1829 p., як засвiдчив Iгнацiй Коморовський у книзi "Альбом львiвський"(1862): "Кав'ярня була тiлько одна трохи лiпшого гатунку на Валах. Оберiї (таверни) бруднi. Влiтку порожнi, взимку переповненi. Їжа менш нiж середня, але дуже дешева. Цукерень було п'ять на цiле мiсто, крамниць багато i досить пристойних, але без вiтрин на вулицях. Танець був улюбленою розвагою, танцювалося по домах приватних, на публiчних балях, у танцбудах, на редутах, пiкнiках, у садках i шинках. Грано в карти, як завше i всюди, по домах приватних.

Так виглядав Львiв 1828 року. Хто приїхав з грошима, бавився добре, хто без грошей, то, покрутившись трохи, мiг позичити пiд вiдсотки i зазвичай тратив грошi протягом мiсяця, аби з останнiм срiбним цванцигером у кишенi (для оплати львiвської рогатки) вернутися додому".

Та єдина львівська кав'ярня називалася "Вiденська", саме тодi збудував її Карл Гартман. Iншою популярною кав'ярнею була кнайпа Лєваковського, який, щоб привабити австрiякiв, говорив з ними нiмецькою.

У театрi Скарбка, який львiв'яни назвали "Палас Ройял", планувалося вiдкрити крамницi, готель, ресторацiї, цукернi. Але не враховано було того, що театр мiстився в межах жидiвської дiльницi, i це зруйновало всi плани. Перша кав'ярня, яка тут вiдкрилася, збанкрутувала через десять мiсяцiв. Наступнi спроби створити який-небудь iнший заклад - так само не повелися.

У1845 р. на Високому замку збудовано кав'ярню i штучну печеру, яку стерегли два леви. Цi леви стояли колись бiля старої ратушi. Кав'ярня на Високому замку удостоїлася високого гостя. 21 червня 1855 р. сам цiсар Франц-Йосиф у супроводi архикнязя Людвiка i численного почту завiтав сюди на запрошення мiської влади. Але кави цiсар не пив. Попиваючи чай, вiн замрiяно любувався святковою iлюмiнацiєю та феєрверками на свою честь.

Але тодi у кав'ярнях публiка не тiльки вiдпочивала. У 1848 р. "Газета Львовска" помiстила таке розпорядження головнокомандувача вiйськовими силами у Галичинi генерала Гаммерштайна: - "Дiйшло до мого вiдома, що чимало мешканцiв Львова дозволяють собi в шинках, кав'ярнях та iнших публiчних мiсцях вести зухвалi та обурливi розмови щодо австрiйського уряду з огляду на дiю в мiстi стану облоги..." Таких осiб вiн велiв затримувати.

Навпроти давнього театру була ресторацiя "Пiд стрiльцем", яку облюбували студенти унiверситету. Перед полуднем часто траплялося, що студенти захоплювалися занадто грою в бiлярд, i тодi рятував їх хтось із колег. Вiн влiтав задиханий з вiсткою, що професор вже читає каталог. I студентiв враз наче вiтром здувало, - усi поспiшали вчасно вiдгукнутися на викликування свого, прiзвища.

 

Кав'ярнi XX столiття

На початку ХХ ст. кав’ярнi ще вважали елiтним мiсцем, перебування в якому могли собi дозволити далеко не всi. Вони служили радше людям iнтересу, приїжджим, сферам вищих урядникiв, акторам, журналiстам. Значну частину завсiдникiв кав’ярень становили емерити (пенсiонери), котрi могли не рахуватися з витратами. Збирались вони там на “малу чорну” та для читання газет.

У росiйському часописi “Всходи” за 1915 рiк описанi враження росiйського офiцера вiд перебування у Львовi: “За газетярами прокидаються кав’ярнi, молочарнi, чайні. Тут у глибинi невисоких, але чистих кав’ярень щоранку можна побачити той Львiв, яким вiн був до приходу наших вiйськ. Якщо ви хочете пiзнати тутешнє життя – вiдвiдайте вранцi одну з тих середнього розмiру кав’ярень що розмiстили бiля ринку та мiського театру... Тут за невеликими столиками з газетою в руках i за горнятком апетитно паруючої кави ви побачите львiвських полiтикiв i дiлкiв. Тут всi одне одного знають, у кожного роками насиджена мiсце. Якщо випадково заходить стороннiй, на нього дивляться з подивом i пiдозрою, але якщо ви де-небудь збоку мирно уткнетесь в газету i за горнятком кави або чаю будете спостерiгати, - до вас скоро звикнуть i ви почуєте, як гаряче трактуються подiї дня i з яким запалом спалахнуть суперечки за i проти сучасного стану речей, якi грандiознi стратегiчнi комбiнацiї винаходять i якi дивовижнi реформи планують.”

Найдавнiшi кав’ярнi “Вiденська” та "Центральна" дуже змiнились, iнтер’єр їх оновився став значно елегантнiшим. А найважливiше, що з'явилося в кав’ярнях 20-х рокiв, - це музика, переважно вечорами, а з часом i танцi. "Власники дбали про клiєнтiв, обслуга була швидша i гречнiша, чимало постiйних гостей тiшилися кредитом, - писав сучасник, - Кельнери добре знали, кому i коли переказати на вухо плiтки, що кружляли мiстом. Кав’ярнi тi не провадили артистично- кабаретових програм за винятком нiчних програм з виступами танцiвниць i спiвакiв чи спiвачок, радше, нижчого Гатунку. Програми тi увiйшли в життя тiльки в деяких кав’ярнях, вiдкритих до пiзньої ночi.

На початку 1923р. кнайпи пережили весь шок економiчної депресiї. Цiни стрибали вгору щогодини. “Випити горнятко кави у цукернi чи кав’ярнi – справжня фiнансова катастрофа” - писала “Газета Львовська”.

Важко повiрити, що кава у повоєннi роки була в опалi. Уявiть собi, що анi горiлки, анi вина не бракувало, i чаю було досхочу, i зерниста iкра була студентським харчем, а от кави – катма. Тобто її можна було дiстати, приклавши якiсь зусилля, i заварити самому, але публiчного закладу, в якому б її можна було випити будь-коли, не iснувало. Пiсля вiйни кав’ярнянi традицiї були Грунтовно зруйнованi. Визволителi просто не знали, що то таке тi кав’ярнi. Але каву продовжували пити публiчно, але...приватно. З приємнiстю згадує старша елiта салон Арiадни Труш (доньки славетного маляра Iвана Труша), де подавала каву у вишуканих фаянсових горнятках. Або помешкання Iрини Вiльде на Кривоноса, чи майстерню скульптора Теодозiї Бриж, де теж сходилися львiвськi митцi на каву.

З пiдпiлля кава вийшла щойно на початку шiстдесятих рокiв. I перша кав’ярнi вiдкрилась на вулицi Дорошенка, незабаром друга – на площi Мiцкевича. Цю останню прозвали в народi “Телевiзором” через великi просторi вiтрини. До “Телевiзора” вчащали вiдомi митцi – Анатоль Кос-Анатольський, Ростислав Братунь, Роман Iваничук, Любомир Медвiдь, Роман Безпалкiв, Богдан Стельмах та iншi.

Кнайпа на вулицi Валовiй у народi називалась “Сiльрада”, там за ширмою, де було тiльки два столики засiдали тiльки “свої”, в тому числi й письменники та журналiсти.
Дані взяті з сайту   http://www.galca.ua/

Ресторани,кафе
та бари Львова

http://kava.lviv.ua/

http://dom.lviv.ua/ukr/kafe/lviv/



На каву до Львова



http://www.coffeefest.lviv.ua/

Кав'ярнi за незалежностi

На початку дев'яностих рокiв творча молодь збиралася на кавi у проїздi Крива Липа. Гiппi перекочували на Вiрменську. Молодi митцi з групи "Шлях" та лiтератори: вiд Калинця до початкiвцiв - учащали щодня на маленьку вуличку Костомарова, яка з'єднує вулицi, пiд кав'ярню, що в народi прозвали "Псячою будою".

"Це були такi собi обiднi клуби (бо збиралися там в обiднiй час, - Ю. В.) пiд вiдкритим небом, якщо з неба нiчого не падало, - писав поет Вiктор Неборак, який львiвську каву прославив у вiршах. - Вони мали своїх постiйних вiдвiдувачiв, були вiдвiдувачi й принагiднi, котрi приїздили з iнших мiст i країн". Але та iдилiя тривала недовго, бо, як продовжує Неборак, "у зв'язку з iнфляцiйними часами десь восени 1992 року Свiтлана (господиня кав'ярнi) вирiшила внести в асортимент пропонованих послуг "водочку-с", що зразу ж змiнило iнфраструктуру кав'ярнi. Повалив потiк цiлком iнших вiдвiдувачiв, розмов i взаєморозрахункiв".

З'ява горiлки так знервувала поета, що вiн вибухнув цiлою антигорiлчаною фiлiпiкою "Горiлчана зрада": Приблуди кочовi прийшли, де не чекали їх. Розбито мури. Варта посiчена. I вогняна вода, возведена на п'єдестал, все топить. Рев, рик, бруд, брак духовностi, бiда хай цей набрiд весь якнайскорше вхопить! Так деградує свiт. Лiкер, коньяк, вино коштовне, але ж не горiлка в кав'ярнi. Як це трапилося, як так все перемiшалося? Горiлка повинна бути в чарочнiй, або вареничнiй, шашличнiй чи iнакшiй якiй харчевнi. Це ж абетка, бо до кави тичуться напої м'якшi, якщо розходиться про щось таке шляхетне. Грошi, грошi... Що є грошi у порiвняннi з вiчнiстю? Гiрке похмiлля i зiв'ялi рожi. Троянди тобто. Писки, певно, теж, розкиданi у свiтовiм безмежжi. А ми замурувалися у Вежi Пороховiй. I все-таки. I все ж... - Я так тебе люблю ти вже в минулому туди я не досягну.

Згодом завсiдники Псячої буди перемiстилися до "Червоної Калини" на вул. Чайковського та в Порохову Вежу. У серединi дев'яностих богема збиралася у "Вавiлонi" в примiщеннi кiнотеатру "Україна". Останнiми роками у Львовi вiдкрилися кав'ярнi, де готування кави розумiється як мистецтво. Це i кав'ярнi "Галки", i "Свiт кави", i "Кава по-львiвськи". Бо ж кава у Львовi завше була найлiпшою i конкурувати з нею могла тiльки кава ужгородська.

Не дурно Петро Остапишин, ведучий телепрограми "Кава по- львiвськи розповiдав: "Ранiше, коли влiтку їздив у Палангу вiдпочивати, а було це останнiй раз у 1991 роцi, обов'язково заходив до мiсцевих кав'ярень аби випити там, ну просто фантастично смачної кави. I колiр вона мала зовсiм не чорний, а коричневий. Дуже добра кава була i в Закарпаттi, а чудовi пахощi розносилися далеко навкруги".

Останнiми роками у Львовi вiдкрились кав'ярнi, де готування кави розумiється як мистецтво. Це i кав’ярнi “Галка”, i “Свiт кави”, i “Паж”.



Схiднi кав'ярнi

На вулицях Багдада можна побачити великi галявини пiд пальмами, прикрашенi барвистими жарiвками. Тут на лавах сидять за столами чоловiки i грають у домiно, нарди, курять булькочуче наргiле, п'ють каву або чай i просто дивляться на вулицю, лiниво перебираючи чотки. Це арабськi кав'ярнi. У східних кав'ярнях, якi вiдвiдує простий люд, лави застеленi тонкими циновками. В iнших кав'ярнях лавки значно кращi й прибранi килимами. Тут можна зняти взуття i всiстися на лаву з ногами, склавши їх по-турецькому.

Минули тi часи, коли кав'ярнi були затишним мiсцем, де можна було вiдпочити вiд мiського галасу. Ранiш у східній кав'ярнi вважалося непристойним голосно розмовляти, але тепер у бiльшостi з них реве радiо чи телевiзор, азартно сперечаються гравцi в домiно, лунають лементи вiдвiдувачiв, що пiдкликають офiцiанта - кахвачi, що безкоштовно пригощає гостей арабською кавою.

Цей вид тонiзуючого напою невiдомий у нас. Його готують у великому носатому кавнику, без цикорiю, але з рiзними спецiями, у пропорцiях, вiдомих тiльки самому кахвачi. У кав'ярнi такий кахвачi, добре знайомий завсiдникам, умiло сновигає помiж лавками, подзенькуючи маленькими порцеляновими пiалами. На перший знак вiн пiдходить i спритно вихлюпує на денце пiали кiлька ковткiв мутної жовтуватої рiдини. Можна випити один раз, другий i третiй i потiм вiддати горнятко хлопчиковi, що йде слiдом за кахвачi та миє їх. Просити кави пiсля трьох разiв у східній кав'ярні непристойно. Спритний кахвачi i його чудова арабська кава, за яку платить господар кав'ярнi, iнодi приманюють вiдвiдувачiв бiльше, нiж дорогi килими чи лавки. Безкоштовне частування кавою в арабських країнах сягає древнiх традицiй кочових племен Аравiї.

Жiнки до східних кав'ярень нiколи не заходять. Якщо чоловiковi, який iде з дружиною, необхiдно зайти в кав'ярню i перекинутися словом iз приятелем, дружина зупиняється збоку i терпляче чекає. Господар східної кав'ярнi, зазвичай, людина дуже поважана. Вiн звичайно в курсi всiх подiй, що вiдбуваються в окрузi, перший порадник у сiмейних i дiлових питаннях. Лiпше за нього нiхто не знає, де знайти вродливу наречену з пристойним вiном, чи забезпеченого нареченого. У сiльськiй мiсцевостi власник кав'ярнi - особа навiть авторитетнiша за старосту.

За давнiших часiв східна кав'ярня була мiсцем, де збиралися лiтнi чоловiки, i вiзита тридцятилiтнього вiдвiдувача розцiнювалася як неповага до традицiй i звичаїв. До восьмої години, пiсля вечiрньої молитви, бiльшiсть кав'ярень зачинялася, i працювали тiльки тi, де виступали спiваки, що акомпанують собi на раббабi, однострунному смичковому iнструментi, або ж затiвалися пiвнячi бої. Зараз багдадськi кав'ярнi захлиснув ритм життя сучасного великого мiста.



Львiвськi часописи про схiднi кав`ярнi

"Рознiжений Європеєць, який подорожуючи, попаде припадково у темну турецьку кав'ярню, даремне шукатиме у нiй захiдної вигоди, - писалося в "Недiлi" 1936 року. - Тут немає, навiть у великому мiстi Стамбулi, нi льож з м'якими стiльцями, нi свiчникiв, нi гарячих трункiв, нi часописiв, нi бiлярду, нi музичної оркестри. Нiхто тут не пiдганяє вигуками "швиденько". Мешканець Сходу не знає зрештою, що це поспiх, вiн вiрить в одне чарiвне слово - "кiсмет", в призначену долю, якої нiщо не може оминути, а про поняття часу в європейському значiннi не знає взагалi нiчого.

Вiн дожидає спокiйно, поки йому подадуть овочеву воду, яку вiн залюбки перемiшує з рожаною есенцiєю, або поки дiстане горнятко кави, яку вiн, лiниво розклавшись, попиває поволi маленькими ковтками.

Ця пахуча кава - це спецiяльний напiй. Вона без цукру й без молока i залишає на днi посудини важкий осад. Турок випиває i його, а все це разом втiшає його мужеське серце та вкидає його в такий настрiй, як молоде свiже вино. Як вiдомо, вино магометанам заборонене, бо в ньому мiстяться, як то каже Коран, "великi грiхи й великi користi для людей, але цi грiхи бiльшi, як користi".

Коран примiнює користi i шкоди з алькоголю також до iгор. Цi iгри взагалi забороненi правовiрним, але вони мимо цього грають i в шахи, i в млинка, i в подiбнi забави. Вони сiдають мовчки в кутi кав'ярнi чи, коли надворi теплiше, пiд старим кленом перед нею (цей клен часто такий, що кiлькох людей ледве чи змогло б його обiймити) i заглиблюються у щораз то новi комбiнацiї гри.

З тiєї задуми вибиває їх нераз ритм i звук музики. Бо хоча Коран ставиться до неї так само ворожо, як i до вина, мотивуючи це тим, що може вона розбудити забороненi для правовiрного дрожi пристрасті, та сучасний турок не байдужий до неї. В кожнiй кав'ярнi верещить грамофон, а з нього добуваються не тiльки глибокотоннi й приглушенi арабсько-турецькi пiснi, що в тисячних варiацiях закiнчуються завжди присипляючим "пiянiссiмо", але й деякi європейськi шлягери.

Пiд звук тiєї музики навiть завжди суворий i помiркований турок надобре розговориться, особливо тодi, коли проти нього сидить такий, як i вiн правовiрний магометянин. I так, як i в нас, у кав'ярнi творяться гурти, що обговорюють найсвiжiшi вiстi та "роблять" полiтику, а навiть обурюються, коли до них присяде балакун-байкар. Це типова фiгура Сходу, у якiй вiддзеркалюються всi рапсоди, бояни й бандуристи нашого захiднього свiту i його минулого. Вiн оповiдає байки та, нiби давнiй скоморох, розказує про суворi пригоди, мiшає поезiю й дiйснiсть, правду казок i правду сучасного.

Коли цей балакун порине в одноманiтний спiв та оповiдає, нiби дрiмаючи, про старi, давноминулi часи, далекi країни й народи, коли вiн на подiбному до цитри арабському iнструментi раз по раз виторкує однаковi, нiжнi акорди, тодi його слухачi, нiби великi дiти, немов заворожені слідкують за його устами. Колись таке оповiдання було своєрiдним театром для всiх, нинi ж перед обличчям кiна та джезбенду залишилося занедбаною розривкою простолюддя i швидко занепадає.

Турецькi кав'ярнi лежать дуже часто безпосередньо бiля мечетi. Тодi у них збирається пiсля щоденної працi ще до заходу сонця громада вiрних та вижидає поклику муезiна, що з високого, стрункого мiнарету взиває їх до вечiрної молитви. Тодi пустiють стiльцi i лавки, втихає байкар, гаряча дискусiя припиняється, гра вiдходить в кут, вiдпадає водна люлька, i перестає кричати грамофон. I кав'ярня, i мечеть потопають тодi, нiби вимерлi, у вечiрнiй сумерк. Та ледве мине молитва, турецьке бездiлля в кав'ярнi починається знову. I знову турок грає, мугикає за музикою, слухає оповiдача, попиває каву, посмоктує розкiшну водну люльку й дивиться задумано на дно посудини, де при курiннi виростають бульки, iнодi й задрiмає.

А вдома ждуть на нього його жiнки, що про кав'ярню знають тiльки з оповiдання, ждуть з вечерею тихо, спокiйно, без нервiв i без докорiв, як сто лiт тому".

У часописi "Життя й знання" 1933 р. знаходимо нарис "В Турецькiй Кав'ярнi": "Турецька кав'ярня являє собою живий образ магометанського способу життя. Всерединi панує невиносима духота, бо вдень i вночi, лiтом i зимою, палиться у високiй печi з зелених рурковатих кахлiв, при чому нiколи не вiдчиняють вiкон, якi пообсiдали рої мух.

У пiч вмурований великий бляшаний котел, де кипить вода вiд ранку до пiзньої ночi. Мов кам'яна статуя перед ним стоїть старий турок i готує каву, яку товчуть на мiлкий порошок у дерев'янiй ступi. Руки ходять неначе соннi: ложечка кави до маленької мосяжної коновочки, варешка окропу, тричi до вогню, тричi назад, як закипить, склянка студеної води до цього. Так iде безупинно цiлiсiнький день, бо нема в туркiв жадного iнтересу, жадної наради, жадної розмови чи вiдпочинку без турецької кави, яку п'ють сильно солоджену разом iз фусами (гущею).

Лискучий мосяжний посуд висить рядком на стiнi. Долiвка шурована, бiла, бiля дверей довгий ряд взуття, бо до середини входять у скарпитках, або й босонiж. Кругом попiд стiни стоять дерев'янi тапчани - причi, застеленi строкатими килимами, що на них сiдають гостi, пiдобгавши ноги пiд себе.

Всi вони магометани, тихi постатi з фезами на головах, нiхто нi словечком не обiзветься, нiхто не журиться сусiдом; мовчки перебирають чотки - кожна перла - одна молитва - та в задумi чекають, як усi народи Сходу. На що? - На долю!

Одинокий рух - це витягання капшукiв iз тютюном та кручення папiросiв. Час до часу хтось кашляне, хтось сплюне. А так -тиша. Багач i бiдний, жебрак i купець, учений, духiвник чи штукатур - усi згiдно сидять разом, бо кастових рiжниць нема у туркiв жадних".
Дані взяті з сайту   http://www.galca.ua/


Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz